Відразу за митрополитом Петром Могилою ми можемо побачити напевно самого відомого і славетного українця - Тараса Шевченка.
Тарас Григорович Шевченко (відомий також як Кобзар; народився 9 березня 1814 року у с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — помер 10 березня 1861 року у м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф. Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).
Народився в сім’ї селянина-кріпака на Черкащині.
Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий «козачком» до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга.
У 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва. У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 р.
У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті.
24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати.
На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.
У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили з заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов’язали виїхати до столиці.
Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.
Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", у 1845 р. — героїчно-романтична поема «Гайдамаки». В 1843—1845 роках написав цикл поезій «Три літа» (центральним твором якого є «Сон»), поему «Кавказ», послання «І мертвим і живим…», поезії «Чигирине, Чигирине», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові» та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув’язненні писав вірші, які згодом об’єднав у цикл «В казематі». У 1854—1858 роках написав російською мовою повісті «Музикант», «Художник», «Нещасний», «Капітанша», «Близнята». Останніми прозовими творами Тараса Шевченка є повість «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» (1856—1858) та щоденникові записи «Журнал».
В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в журналі «Основа» та альманасі «Хата».
Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (не збереглося більше 160). У 1859—1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.
Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам’ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім’ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім’я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.
